Законодавство України закріпляє за кожним громадянином право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Однак трапляються випадки, коли через специфіку відносин між членами чи колишніми членами сім’ї, котрі зареєстровані в квартирі чи будинку, та його власником, виникають конфлікти.
Такий випадок стався у пана Валерія. Він з 2005-го по 2020 рік перебував у офіційному шлюбі з Оленою. У 2011-му її батьки придбали досить велику квартиру та запропонували подружжю переїхати до них, бо у молодої сім’ї на той час вже було двоє дітей, і всі вони продовжували жити у однокімнатній квартирі.
Після розлучення доньки Кирило Іванович — її батько та власник квартири — змінив замок у вхідних дверях, позбавивши колишнього зятя доступу до місця свого місця проживання та особистих речей, які залишились у квартирі.
За відсутності іншого житла Валерій разом із неповнолітніми дітьми, котрі залишились з ним після розлучення, був змушений домовлятись про тимчасове розміщення у гуртожитку. А пан Кирило у цей час звернувся до суду з позовною заявою про визнання Валерія особою, що втратила право користування вказаним житлом, мотивуючи це тим, що він не проживає більше року в квартирі, не вносить плату за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житла та не приймає участь у спільному побуті.
Після звернення пана Валерія до системи безоплатної правової допомоги для захисту своїх прав та інтересів у суді. Йому був призначений адвокат, який надіслав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову. У відзиві захисник зазначив, що відповідач не має іншого житла та до останнього часу проживав у квартирі позивача, який з власної ініціативи змінив замок у вхідних дверях, внаслідок чого відповідач був позбавлений доступу до місця свого проживання і змушений домовлятися про інше житло.
«Таким чином, твердження позивача, що відповідач втратив інтерес до житла та не проживає в ньому більше року, не відповідає дійсності, оскільки йому чиняться перешкоди у користуванні цим житлом», — зазначив адвокат.
Суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 Цивільного Кодексу України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, у даній ситуації суду було необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на приміщення квартири та права користування даною квартирою відповідачем, який вже не є членом його сім’ї, проте є зареєстрованим у цій квартирі власником та проживав у ній.
Жодних належних, допустимих та достовірних доказів відсутності, без поважних причин, більше року пана Валерія у квартирі, колишній тесть суду не надав. Суд розглянув питання власника житла про припинення права користування житлом колишнього члена сім’ї.
Також судом було взято до уваги, що неповнолітні діти проживають разом з батьком. Валерій працює в поліції, однак гуртожиток, в якому він з дітьми проживає не є відомчим, а домовленість про надання кімнати для тимчасового проживання була досягнута особисто з адміністрацією навчального закладу, і на вимогу останньої, він буде змушений виселитись.
Інше нерухоме майно для постійного проживання у нього відсутнє. Тобто, у разі настання обставин, за яких Валерій з донькою та сином буде вимушений виселитись із кімнати гуртожитку, вникне порушення права дітей на житло. Тому, суд дійшов висновку, що позбавлення права користування відповідача буде не в інтересах дітей.
З урахуванням всіх фактів, суд відмовив у задоволенні позовних вимог пану Кирилу.
Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області: (048) 726-22-23
Оставить комментарий