Хвилювання, занепокоєння, гнів — весь спектр емоцій збурила загроза втрати стародавніх оригіналів закладних плит середньовічного періоду Аккерманської фортеці. На щастя, згодом маятник почуттів приніс вже добру новину: під час пограбування російськими загарбниками фондів Херсонського обласного краєзнавчого музею артефакти з Білого міста на Дністрі дивом вціліли (про читайте у попередніх випусках тижневика).
З цієї нагоди згадуємо ініціативи і проєкти, пов’язані з відновленням закладних плит і встановлення їхніх копій на колишні «рідні» місця. Завдяки цьому, колись німі фортечні мури знову можуть «говорити» грецькою, молдавською та турецькою мовами, якими викарбувані написи на стародавніх закладних плитах твердині. Відносно нещодавно було реконструйовано останні закладні плити з відомих, хоча і втрачених.
…А стартував проєкт у 2016 році, коли на стіни і вежі Аккерманської стародавньої фортеці були встановлені автентичні копії закладних плит XV сторіччя. Це були чотири оригінальні середньовічні плити, що майже сторіччя вважалися втраченими. Історик Андрій Красножон виявив їх у фондах Херсонського музею, куди після Другої світової війни пам’ятки передали з позначкою «давньовірменські знахідки». Мабуть, комісія, яка після 1945-го повертала з-за кордону колекції, вивезені окупантами з Одеси, не змогла в польових умовах чітко визначити приналежність цих старожитностей. І ось розпочався процес копіювання, лиття і встановлення у старі ніші у мурах.
Згодом аналогічні копії (дублікати) поповнили колекцію міського краєзнавчого музею, де з ними створили захоплюючу експозицію. Ще одна штучна плита, оригінал якої стосувався перебудови стародавньої Грецької церкви молдавським господарем Стефаном Великим, була передана до цього храму, який діє і сьогодні.
Копія однієї з найбільш давніх з вцілілих плит тоді ж знайшла собі місце на мурі, який ділить фортецю на Цивільне та Гарнізонне подвір’я. Автор напису через майже сім сторіч звертається до глядачів грецькою: «Ісус Христос перемагає! Молитва раба божого Федорка здійснилася в цій фортеці при благочестивому панові нашому Іоанні Стефані воєводі і великому жупанові, захиснику та другові Аспрокастрона, у рік 6948 від створення світу. Врятуй, захисти рабів твоїх, Богородиця!» (адаптовано до вимог сучасної мови).
Повернення мармурової плити з Кілійської брами виявило цікаву й інтригуючу деталь. Вже під час зняття копії та виготовлення форми для лиття за зворотному боці пам’ятки був помічений слід від удару алебардою чи ятаганами. Коли ж дублікат встановлювали на його місце, помітили що слід продовжується і на фортечному камені. Це був удар зброєю турецького воїна, який після взяття фортеці у 1484 році видерся на браму і збив християнську плиту з відповідним написом. Та впала у рів, звідки її потай забрали вцілілі місцеві жителі. Тому і знайшли цю плиту у ХІХ сторіччі не на території фортеці, а в міській садибі.
******
Робота з відновлення епіграфічних пам’яток Аккерманської твердині не припинялася. Дійшла черга і до закладних плит, які знищили плин часу і обставини. Попередній і поточний роки запам’яталися завершальним етапом цього досить значного історико-просвітницького проєкту, який ініціював доктор історичних наук Андрій Красножон.
У вересні минулого року на сиві мури Аккерманській фортеці встановили репліки ще двох мармурових заставних плит, які були вкрадені або знищені вандалами у XIX столітті, і дуже символічно, що це відбулося у День Білгорода-Дністровського, — підкреслив вчений.
«Перша плита з цієї «нової» серії розташовувалася на фасаді вежі з головними воротами, над входом до фортеці. На ній зображена тугра — особистий герб — султана Османської імперії Селіма III, а також дата: 1796 рік. Вказана плита маркує собою закінчення найбільш масштабної модернізації фортеці турками за проєктом знаменитого французького інженера Франсуа Кауффера — автора першого інструментального плану Стамбула та таємного агента одразу декількох європейських держав», — розповів Андрій Красножон.
— Востаннє плиту над головними воротами бачили в 1819 році російські військові інженери, залишивши її малюнок, — продовжує історик. — Після її крадіжки на фасаді вежі Кілійських воріт залишалася пуста ніша. Сюди і повернули репліку, реконструкцію якої виконав скульптор-реставратор Олег Гомонюк. Дуже довго зазначений фасад був обвішаний якимись недоречними транспарантами і виглядав безглуздо. Відтепер цьому елементу пам’ятника архітектури національного значення був повернутий той вигляд, який він мав з кінця XVIII століття.
******
Друга з встановлених плит є реплікою герба Молдавського князівства 1410-х років. Вона вважається найстарішою з відомих науці пам’яток епіграфіки середньовічної фортеці Білгород. Ця плита була встановлена будівельниками цитаделі над княжим, західним входом в замок. Після 1848 року і вона зникла. Збереглася пошкоджена ніша у стіні і точне зображення, яке свого часу опублікував граф Уваров. За цим кресленням і вдалося відновити точну копію герба. Крім того, фасад вежі Головних воріт фортеці ретельно очистили від старих ліхтарів, численних штирів, цвяхів і дроту.
«Завдання було унікальним. Вдалося знайти і підібрати потрібні засоби і матеріали. Перша виливка для краєзнавчого музею Білгорода-Дністровського була зроблена з гіпсу. Друга серія для встановлення вже в фортеці стала ще більш серйозним завданням. Копії плит XV століття були виготовлені з поліефірного матеріалу з додаванням натурального мармурового пилу, що гарантує повну візуальну схожість з оригіналами. Копію плити 1440 року відлили з полімерного бетону. Штучний камінь відповідає природному, з якого вирізьблений оригінал. Особливий трепет викликали нові деталі пам’ятників, що виявилися під час виливки. Не менш цікавими були реконструкція і виготовлення з штучного мармуру реплік втрачених плит», — розповів відомий скульптор Олег Гомонюк, який відливав і встановлював копії легендарних пам’яток стародавньої епіграфіки, від першої до останньої.
Наприкінці весни в Аккерманській середньовічній фортеці було відновлено ще одну закладну плиту на місці її колишнього розташування. Вона і є останньою з відомих сьогодні будівельних закладних плит стародавньої твердині. Про її відновлення мріяли не один рік, адже мали точну прив’язку до місця первинного розташування.
Судячи з описів дослідників кінця ХІХ — початку ХХ століття, ця плита була розташована на фасаді південно-західної вежі цитаделі. Вона була свідомо знята зі стін одеськими вченими та здана на зберігання до фондів Одеського музею старожитностей, де перебувала до Другої світової війни. Після румунської окупації сліди цієї плити губляться. На відміну від ранніх закладних плит Аккерманської фортеці, виявлених кілька років тому, місцезнаходження даної плити досі невідоме.
На щастя, раніше зроблені обміри та результати фотографування ніші та муру збереглися. Завдяки цій важливій і копіткій роботі попередників і вдалося створити репліку плити зі штучного каменю, що відповідає описам дослідників позаминулого сторіччя. Певну дискусію при відновленні артефакту викликав зміст давньоосманського напису — не дуже висока якість старої фотографії оригіналу не дозволяла бути абсолютно впевненим у точності перекладу. На певному етапі текст розшифровувався як «Схвалив Абу Бекр-ага. 1089». Мабуть, він відображав якийсь суттєвий етап ремонтних робіт у Джеб-хані (замку фортечної цитаделі), проведених турками в 1678-му — і ця дата теж не вважалася остаточно встановленою.
Після кількох місяців обговорення за участю фахівців з мов Оттоманської Порти учасники дослідження дійшли спільної думки. Напис говорить: «Відремонтував Абу-Бекр ага». Рік — 1673-й (за сучасним літочисленням)». Цитадель Акерманської фортеці справді пережила масштабний будівельний період у той час: колись двоярусні вежі отримали додаткові поверхи, що видно по різниці в типах кладок та іншим конструктивним ознакам.
Це остання з усіх відомих нам пам’ятних закладних плит фортеці, яка чітко прив’язана до свого первинного розташування. Усього за останні роки таких плит — у копіях — відновлено та повернуто у свої ніші шість штук. Всі ці пам’ятники епіграфіки в різні часи були вкрадені, втрачені або переміщені до різних музеїв. Пригоди деяких із них не припинилися і сьогодні.
******
Перед втечею з Херсону окупанти вивезли у невідомому напрямку колекцію обласного краєзнавчого музею, яка по зібранню античної та середньовічної епіграфіки дасть фору багатьом спеціалізованим музеям України. Саме в його фонді зберігалися чотири заставні кам’яні плити XV століття із фортеці Білгорода на Дністрі.
Значення цих пам’яток для науки загалом та історії міста зокрема, важко переоцінити. Як і тернистий шлях згаданих старожитностей. Вперше їх вкрала ще 1942 року румунська окупаційна влада з археологічного музею Одеси. Після війни — повернули, але, через невідоме нині непорозуміння, чомусь у Херсон.
Нікому зі спеціалістів нове місце перебування плит відомо не було і вони десятиріччями вважалися втраченими назавжди. Тільки у 2013-му вдалося відкрити їх наново і розпочати новий період вивчення їхніх текстів, яке принесло дуже важливі результати та триває досі. Наприклад, вчений-епіграфіст Олександр Джанов нещодавно підійшов до прочитання в одному з написів імені магістрату, який керував Білгородом у 1440 році…
Для точності епіграфічних досліджень конче потрібно мати справу з оригіналами. Або їх якісними копіями. Враховуючи величезне значення цих пам’яток, незадовго до початку широкомасштабного вторгнення форми для лиття копій усіх будівельних закладних плит Аккерманської фортеці було передано до фондів Національного музея-заповідника «Софія Київська» за сприяння того ж таки Олександра Джанова.
Як виявилося, вчасно. А імена всіх окупантів та їхніх посіпак від науки залишаться в історії з відповідним тавром — незалежно від нинішніх статусів, звань та національностей. Як це сталося з вченими Королівської Румунії часів Другої світової, що обчистили фонди музеїв Одеси.
******
Обстеження розгромленого Херсонського обласного краєзнавчого музею ще триває, незважаючи на обстріли. Але виявилося, що вандали з рф не звернули уваги на старе каміння з незрозумілими для них написами або пам’ятки здалися їм занадто важкими для швидкого вивезення. Утім, відразу знайти у вщент розтрощеному музеї аккерманські артефакти, які мають особливе значення для історії одразу декількох причорноморських країн, було непростою справою.
Контакти з приводу їхньої долі сягнули дійсно міжнародного рівня — зокрема, міністрів культури України та Румунії. Для усіх сторін, занепокоєних можливою втратою унікальних епіграфічних пам’яток середньовіччя, їх знахідка стала дійсно приємною новиною.
Вцілів і кам’яний надгробок імама Халіля-Ефенді з султанської мечеті Баязида II в Аккерманської фортеці. Середньовічна ісламська культова споруда стояла в самому центрі оборонного комплексу та була заснована на місці попереднього православного храму, вочевидь, самим султаном після взяття Білого міста в серпні 1484 року.
Інший мармуровий надгробок походить з Бендер та належить Омер-паші, який помер там у 1775 році. Cтатус паші в Османській імперії — щось на кшталт сучасних генералів. Дата смерті власника надгробку і район виявлення пам’ятника говорять про те, що він мав би проживати на території, вже зайнятій російськими військами, що для великого чину турецької армії було можливим лише за умови перебування в полоні. Збереження цієї пам’ятки Україною вже публічно привітали турецькі вчені, як і тижнем раніше — румунські, які не стримували радості з приводу вцілілих закладних плит Аккерманської фортеці.
Олександр ГУРЧЕНКО
Оставить комментарий