«Фортеця мовчазна, сонна, порожня, але велична, і скільки спогадів тісняться біля її стін, скільки спогадів на цій землі наших і не наших, давніх і вічних»
Наш тижневик продовжує розповідати про історичні постаті, які достойні вшанування через присвоєння їхнього імені вулицям Білгорода-Дністровського. Нагадуємо, подання пропозицій до міської ради ще триває.
Людина епосу, або як «польський Вальтер Скотт» шукав останнього турка Аккермана.
Від початку випуску книги рекордів Гіннеса найбільш плодовитим автором у світі вона називала поляка Юзефа Крашевського, який написав і видав понад шістсот (!) томів різноманітних творів. Тільки наприкінці минулого століття цей рекорд, що довго вважався недосяжним, перевершила всесвітньовідома майстриня любовного роману Барбара Картленд.
…Юзеф Іґнацій Крашевський народився у буремному 1812-му. Як представник відомого шляхетного роду отримав прекрасну освіту. Крашевський вважався вельми обдарованим художником і композитором, та головну славу здобув як письменник, публіцист і видавець, історик та етнограф. Його багатотомний журнал «Атенеум» досі вважається взірцем східноєвропейської публіцистичної думки.
Майже все життя займався видавничою справою. Купував і відкривав типографії у кожній країні, де йому доводилося жити — від Росії та Австро-Угорщини до Франції, Німеччини та Швейцарії. У цій справі — проблемній з точки зору гарантованого прибутку — не один раз ризикував власними маєтками: продавав власність і землю заради бажання мати власну друкарню.
Творчий конвеєр
Після декількох перепродажів, до яких призводили збитки і банкрутство типографій та періодичних видань, Крашевський став власником села неподалік Луцьку. Вже за два роки перепродав і його, купивши інше — Городок. Взяв із застарілим боргом, з приводу якого потім довго судився. Ця тяжба вимагала частих поїздок, у тому числі й до Одеси.
Та куди б доля не приводила Крашевського, всюди видавав літературні польські журнали, ще й редагуючи їх. В одному з таких були надруковані перші переклади польською творів Тараса Шевченка, який в свою чергу збирав етнографічні роботи та історичні романи Юзефа Іґнація. А вони виходили у світ один за одним. Якось за один рік було надруковано 22 різних твори! У Житомирі Крашевський створив й репертуарний польський театр, яким керував особисто.
Від Кам’янки до Дунаю
У 1843-му Юзеф Іґнацій здійснив подорож з Полісся до нашого краю. Через три роки він випустив книгу «Спогади про Одесу, Едісан і Буджак».
Цікава деталь: після завоювання Росією територій між Південним Бугом і Дністром, а згодом — між Дністром і Дунаєм, тюркські назви цих земель — відповідно, Єдісан і Буджак — вивели з офіційного вжитку. Проте, польський письменник, який завжди підтримував відновлення незалежності своєї батьківщини, демонстративно підкреслив, що ці землі ще зовсім недавно були провінціями Османської імперії, а не пустим та диким полем.
На тлі розповідей про загальну історію Едісану і Буджаку Юзеф Крашевський значну частину своєї монографії присвятив стародавньому Аккерману. Біле місто на Дністрі дуже цікавило польського дослідника і публіциста. По-перше, як рубіж, до якого свого часу сягнуло Велике князівство Литовське. По-друге, етнографічно — як територія, де за лічені роки до того відбулася майже повна зміна етнічного складу населення. Ці події мандрівник відобразив у захоплюючій розповіді.
Мовчазна та велична
До Аккермана Юзеф Іґнацій прибув на кораблі з Овідіополя, який за часів османів носив назву Аджидер. У нашому місті перше і найбільш сильне враження на Крашевського справила стародавня фортеця.
«Фортеця мовчазна, сонна, порожня, але велична, і скільки спогадів тісняться біля її стін, скільки спогадів на цій землі наших і не наших, давніх і вічних», — пише «польський Вальтер Скотт».
За його словами, стан її мурів у 1843 році був таким, що незначних ремонтних робіт вистачило би для відновлення в Аккермані досить потужної військової твердині.
«Усередині стін стоять кілька нових невеликих будиночків: школа, будинок лікаря, пожежна команда, склади і залишки арсеналу. Біля головної вежі з воротами проходить глибокий рів, через який перекинуто міст. Нині ворота охороняють тільки два величезних кам’яних ядра, що лежать на землі», — йдеться в описі Крашевського.
Юзеф Іґнацій наполягав на тому, що велична фортеця була побудована генуезцями, а турки лише внесли деякі зміни. Як ми сьогодні знаємо, історія появи укріплень — інша.
Хто жив та живе
На головній вежі Аккерманської фортеці Крашевський описав пошкоджений закладний камінь з османської написом. Згодом його сліди загубилися, тому згадка польського дослідника є дуже цінною. Нині вчені вважають, що згаданий камінь мав увічнити завершення ремонту фортеці її турецьким комендантом Хассаном у 1757 році.
Розповідає Крашевський і про населення Аккермана через 30 років після приєднання краю до Російської імперії. За його словами, на той час у місті мешкали українці, росіяни, поляки, болгари, греки, вірмени, німці, євреї та цигани.
До цього опису Юзеф Іґнацій одразу додає: «Зовсім не залишилося його старовинних жителів — турок». І розгортає перед читачем справжню пригоду навколо пошуку останнього османа — майже у шпигунському стилі.
Червона феска
Врешті решт за допомогою місцевих жителів Крашевський знаходить єдиного турка, який залишився жити у Аккермані після відселення і масового від’їзду мусульманського населення.
«Ми побачили старого на канапі. Він носив червону феску без тюрбана, темний каптан і срібний годинник на ланцюжку», — пише дослідник.
Поспілкувавшись зі старожилом, Крашевський вказує, що той досі «плаче через приниження зелених прапорів пророка і мріє про близьку загибель іновірців».
На тлі постійного тиску між Російською та Османською імперіями цей нарис прийшовся до смаку читачам. Вказані спогади вийшли у світ польською, та досить швидко були перекладені ще двома мовами. Також, отримали визнання серед європейських етнографів.
Драма на віки
За одною з драматичних повістей пізнього періоду творчості Юзефа Іґнація Крашевського — «Хата за селом», яка набула широкої популярності наприкінці XIX століття, було здійснено декілька різних переробок для українського театру того часу. Серед них, відома п’єса Михайла Старицького «Циганка Аза». На театральній сцені Аккерману у її постановці грав сам Михайло Старицький. Ті гастролі були дуже успішними і сприяли створенню місцевого українського театру, який проіснував до радянських часів.
Підготував Олександр МАРКЕВИЧ
Оставить комментарий